March 27th, 2021

Smiling

Тара Шустер "Купи собi той довбаний букет"

Вообще мне понравилась эта книга своим названием. Я думала, она о том, чтобы просто пойти и купить себе цветы, если хочется, но ты ждешь их от мужчины. Но оказалось, в этом случае эта фраза о том, чтобы позволить себе самой заботу, не экономить на своих простых желаниях, это книга о self-care. Купила я ее сестре в подарок, но сама тоже прочитала с удовольствием.
Сначала мне эта книга показалась написанной в слишком фамильярном тоне, но потом, к концу книги благодаря этому же тону, у меня было ощущение, что я сижу с подружкой в баре, и эта подружка - Тара. Ниже оставлю цитаты, которые мне понравились, и которые хочется перечитывать, они на украинском.

* о том, как важно следовать зову своего сердца, а также иметь физическое пространство, где вы занимаетесь тем, что важно для вас
Періоди, коли я розлучалася зі своїм столом, збігалися з періодами мого життя, коли я вважала, що нічого не варта. Це саме ті періоди, коли я відчувала, що моє життя не тримається купи, і знемагала під тягарем ненависті до себе. Випускного року в коледжі мені пощастило час від часу слухати курси блискучої, прекрасної й доброзичливої сценаристки Поли Фоґель. Я запитала, чи могла б відвідувати її консультації, й вона щедро погодилася присвятити мені свій час. Сидячи поруч із нею на розкладному стільчику в шкільному театрі, я зізналася, що хочу стати письменницею, хочу творити — бути кимось, хто створює щось цінне для цього світу. Також зізналася, що боюся, аби це не призвело до хаотичного способу життя й фінансової нестабільності — двох речей, які мене оточували з раннього дитинства. «Мені подобається створювати тексти, але може, краще стати юристкою? Здається, це ліпша кар’єрна стежка для людини, яка полюбляє слова?» — звірялася я їй. «Дозволь тебе на цьому зупинити. Світ більше не потребує юристів. Звісно, якщо ти не до смерті прагнеш стати юристкою. Та це на тебе не схоже. Ти говориш як оповідачка історій. Світ потребує твого відбитку, твого голосу, сліду, твого часу на землі. Усе, що тобі потрібне—це сприймати себе всерйоз». Сприймати себе всерйоз? Я знала, що ці слова важливі, але тоді не могла їх зрозуміти цілком та інтегрувати у моє життя. Натомість я їх записала, запам’ятала і пообіцяла собі, що повертатимуся до них, аж поки зрозумію.

Усе минуле десятиліття я присвятила осмисленню слів Поли, і зараз щаслива оголосити, що нарешті я збагнула їх. Сприймати себе всерйоз — означає дозволити собі мати мрію, візію та сподівання на своє життя. Це означає вкладати працю, бути тим, ким ти почуваєшся глибоко всередині, ким ти є і ким хочеш стати. Це означає проживати своє життя у згоді зі справжньою собою, собою, що прагне себе показати, танцювати, фліртувати і зрештою завоювати світ.
Сприймати себе всерйоз — означає, що ти не тривожишся й не переймаєшся, стоячи при підніжжі сходів свого життя. Не хапаєшся за поручні, сумніваючись, чи безпечно підніматися цими сходами. А впевнено ступаєш перший крок. Потім наступний. Маленькі крочки. Немає потреб перескакувати через чотири сходинки вгору. Просто будь уважна до кожної сходинки, на якій стоїш. Ось так. Тупай ногами, буди сусідів, відчуй, як пружинять коліна, розбий дерев’яні дошки під собою — це твої сходи і будуть вони в тебе лише одні.
Ось що я хочу сказати: якщо маєш мрії, навіть довбані великі мрії, що лякають тебе до чортиків, бо здається, що їх неможливо здійснити, тож простіше буде проігнорувати, але вони знову і знову повертаються, як реклама в телевізорі, якщо тебе переслідують фантазії про те, яким твоє життя могло би бути, але ти зовсім нічого не робиш, щоб їх здійснити, пора почати сприймати себе серйозно, моя дорога. Відклади свої тривоги вбік і присвяти себе сьогодні одній-єдиний омріяній справі. Не думай ані секунди про те, ЩО З ЦЬОГО ВСЬОГО В КІНЦІ ВИЙДЕ? Просто роби своє. Якщо твоя мрія — це власна фірма з виробництва свічок, купи необхідні матеріали і почни. Якщо мрія — знайти справжнього чоловіка, скачай Tinder і вперед. Немає потреби робити все й одразу, але ти маєш ступити один крок, сьогодні ж, крок у напрямку того місця, до якого хочеш прийти.

Тепер розумієш, чому той стіл такий важливий для мене? Я так поважно сприймаю свої мрії, що виділила ФІЗИЧНИЙ ПРОСТІР у моєму житті, щоб мати місце для власних прагнень. Я не покинула роботу, не виїхала жити в село, де могла б «зосередитися» й збути решту свого життя, пишучи; я організувала невеличкий простір, безпечний, радісний і сприятливий для творчості. І тепер я щоранку перед роботою ставлю таймер і роблю те, що завжди мріяла робити. Ти теж можеш уже сьогодні розпочати щось таке, що наближатиме тебе до мрії. Не через три роки чи коли здобудеш фінансову стабільність. Не через п’ять років, коли «пануватимеш над різними сферами життя».
Думаю, ми всі надто зациклені на ідеї, мовляв, для того, щоб реалізовувати свої мрії слід скинути всі паси безпеки: підприємець має бути самотнім вовком, ЖИТТЯ ТРЕБА ЗМІНИТИ ЦІЛКОМ УЖЕ І НЕГАЙНО, ми мусимо вибігти нагору сходами свого життя зі швидкістю світла, навіть якщо це означатиме зламати ногу і сторчма злетіти вниз. Адам Ґрант, один із найідейніших, найщиріших та й просто збіса мудрих людей цієї планети описує у книжці «Оригінали», як деякі творчі й успішні люди продовжували працювати на звичайній роботі, водночас здійснюючи свої мрії. Творці Warby Parker, засновники Google, режисерка Ава Дюверней, Стівен Кінґ, Т.С. Еліот — усі вони продовжували працювати, навіть якщо в цей час реалізовували свої мрії. «Відчуття безпеки в одній сфері життя, дає нам свободу бути оригінальними в іншій»,—так мудро написав Адам. Для мене це відчуття безпеки, тієї безпеки, яка дає можливість писати, починається з моєї маленької кімнати, яку називаю своєю.
Я вже ніколи не розлучатимусь зі своїм столом, бо я більше ніколи не здамся. Щодня я виконую невеликі вдумливі дії в дорозі до саме такого життя, яким хочу жити. І воно завжди прогресує.

*про веру в себя
Немає варіанту глянути на гору і сказати «я не можу». Жодних задніх думок. Вір у себе, у свою спроможність подолати обмеження, які ані ти сама, ані інші на тебе не накладали.
Маєш проблеми із вірою в себе? Не хвилюйся. Віра практикується. Це звичка, яку ми всі можемо виробити. Усі ці ри- туали любові до себе, до свого тіла, про які ти читаєш, мають на меті навчити твоє тіло вірити.


*про группу подружек (свой гарем), которые всегда поддержат тебя, а ты - их
Може видатися, що мій гарем — це коло взаємообміну. Віддаєш — здобуваєш. Та насправді ми всі прагнемо лише від- давати, віддавати, віддавати. Ми не ставимося одна до одної ласкаво, сподіваючись отримати щось натомість. Це просто так добре — бути щедрими одна до одної. Щось таке особливе коїться в душі, коли ти огортаєш любов’ю іншу людину...
Зателефонувати хвилин на двадцять дорогою на роботу — теж цілком достатньо, щоб довідатися про їхні справи. Усе, що я роблю, покликане показати, як я їх ціную. А ще я щодня надсилаю у Всесвіт добрі думки про них. Згадую їх у своєму щоденнику, думаю про них під час тривалих прогулянок, дякую за них у переліку вдячності. Якщо все це видається тобі забобонними дурничками, вибачай, але мені приємно жити у світі, де хороші наміри та думки теж мають значення..
Люди, якими ти себе оточуєш, визначають якість твого життя. Вони свідомо чи несвідомо впливають на тебе. Вони є втіленням твоїх цінностей, твоїх надій та твого уявлення про себе. Це люди, з якими ти поділяєш свій скінченний, ніколи достеменно не виміряний час на Землі, що постійно скорочується. Тому моя тобі порада: будь безжальна і вибаглива. Обирай лише тих, хто дає тобі відчуття піднесення, хто сам прагне більшого і з ким ти почуваєшся ЧУДОВО. Хапайся за них, тримай їх і кричи: «Моє, моє, моє», — і роби, що хочеш, але стався до них якнайкраще. Ніколи не відпускай тих, хто сприймає тебе як коштовність та хто сам є коштовністю.

*о полезном убеждении в некомфортных для тебя ситуациях
Я виховала в собі глибоке переконання, що люди за моєю спиною в таємній змові діють на мою користь. Коли опиняюся в натовпі незнайомих людей на вечірці, то припускаю, що всім їм умить починаю подобатися. Коли мені страшно йти на зустріч із новими партнерами, переконую себе: «Усі в цій кімнаті тебе обожнюють». Я припускаю, що високий хлопчина в камуфляжній куртці — теж частина змови на мою користь. Він радіє, що я підійшла, і щиро зацікавлений нашою роз- мовою. І я віддячую іншим тією ж монетою: припускаю, що кожна людина — класна і варта мого часу і приязні, поки не доведено протилежне. Це переконання НЕЙМОВІРНО допомогло мені відчути більше радості в житті. Воно діє. Виходячи з усвідомлення, що ти чудова і всі тебе люблять, ти притягаєш на свою орбіту людей, які теж почуваються прекрасно. Є щось ДУЖЕ привабливе в людині, яка не лише переконана, що сама варта найкращого, але й таке саме переконання випромінює до інших. Є щось ТАКЕ принадне в людях, які нікому нічого не доводять. І емоційно це значно легше, ніж бути параноїчкою! Тут ідеться не про нездорове еґо. Це не має нічого спільного з уявленням, що ти краща за інших. НІ. ФУ. Ти не краща за інших, але й не гірша. Навчися думати, що ти така ж класна, як ота дуже розумна, елегантна леді в блискучій сукні в іншому кінці кімнати..

*слушай, что говорят другие, и обращай внимание на то, что говоришь ты, потому все тоже слушают
занотовуй правду, яку тобі каже партнер. Ти не маєш на цьому зациклюватися. Не мусиш записувати кожне слово. Та після побачення приділи три хвилинки й спробуй занотувати те, що він справді тобі сказав. Так ти не вигадуватимеш нісенітниць. Ти зможеш погортати сторінки і знайти, що він сказав, а не те, що тобі причулося, бо хотілося почути. Це спрацьовує й навпаки. Якщо він каже: «Ти мені подобаєшся, яка ж ти гаряча», тобі не має вчуватися: «Ну... таке собі». Якщо він каже: «Я б хотів зустрітися з тобою знову», — навіщо ти хвилюєшся й переживаєш чи сподобалася йому? Тобі сказано, що з тобою хочуть зустрітися ще! Вір тому, що чуєш насправді. Гадаю, в більшості стосунків так і є. Люди мимоволі кажуть нам правду про себе. Маємо лише слухати. Якщо голова ОСББ каже, що погодити заплановані реновації у квартирі — не її компетенція, на твоєму місці я б їй повірила. Вона не зумисне пересирає тобі грандіозні плани покращення вентилювання, а просто не має таких повноважень. І марно з нею воювати, просто знайди вищу начальницю. Якщо хтось із колег прямо каже, що «жахливо планує свій час», то нема чого щоразу дратуватися, коли вона, ясна річ, завалює дедлайни на всіх проектах. Вона попередила тебе про цю проблему! Може, порадь їй щось із технік планування чи тайм-менеджменту або просто забий на це. Таро, будь ласка, годі злитися на Джозефін за її повільність. Нащо марнувати на це сили?
Пам’ятай: Поведінкою, виразами, словами та увагою люди щодня показують тобі, ким вони є. І ти так само. Якщо ти не притримуєш дверей для тих, хто йде позаду, то демонструєш, що для тебе нормально захряснути двері в когось перед носом. Такою ти хочеш бути? Коли ти кажеш друзям, що не готова до стосунків, не дивуйся, що вони ні з ким тебе не знайомлять. Чому хтось напружуватиметься задля того, до чого ти, з твоїх же слів, не готова? Коли ти кажеш, що «якось справляєшся з роботою», чи тобі «просто пощастило, що все так склалося», хай навіть ти бісова богиня своєї справи, навіть якщо ти вкладаєш серце й душу у свою працю й жодне «пощастило» БЛИЗЬКО не лежало з твоїми титанічними зусиллями, завдяки яким той «дохлий номер» обернувся ЗІРКОВИМ ПРОЕКТОМ, що дивного, якщо тебе все одно ніхто не підвищить? Весь минулий рік ти підважувала свої досягнення, приписуючи їх якомусь сраному везінню, замість того, щоб гордо їх визнавати. І знаєш що?—Твій бос тебе слухав. Моя тобі порада, фільтруй, що транслюєш в ефір, і переконайся, що ці меседжі тобі принаймні подобаються. Раджу дуже пильнувати, що ти про себе кажеш, бо люди довкола взагалі дуже часто мотають усе на вус.

*как не принимать все на свой счет
Хай там як, а що швидше ми навчимося не сприймати нічого на свій рахунок, то простіше нам житиметься. Хлопець, у якого пелька не стуляється від крику, який ревнує до кожного стовпа, насправді сумнівається не в тобі, а борсається у власному лайні, а на тобі просто зривається. Бос, не здатний бодай на дрібку оцінити твою колосальну працю, не намагається применшити твоїх зусиль, він просто сам такий невпевнений, що щиро не може поділитися навіть одним лавровим листочком. Чувак, що ти з ним познайомилася в інтернеті й що місяцями скімлив, як «хоче потусуватися з тобою, але, на жаль, такий заклопотаний», не навмисне такий мудак, він зараз просто не може розділити себе дорогоцінного ні з ким іншим. Сусідка, що досі не помила посуд, хоча там вже утворюються нові, радіоактивні форми життя... що ж... от вона таки мала б його помити. Зрештою, ви ж розподілили обов’язки!
Йдеться от про що: ми щиро переконані, що поведінка інших людей СТОСУЄТЬСЯ САМЕ НАС. Якщо близькі люди завдають нам болю, то ми вважаємо, що їхні дії скеровані проти нас. Ми схильні інтерналізувати чужу поведінку та піддаватися сумнівам. Чим я це заслужила? Ми починаємо винуватити себе: До мене б не ставилися так гівняно, якби я була варта кращого ставлення. Та я маю тобі сказати прямо: це божевілля. Те, як хтось ставиться до тебе, не має практично жодного стосунку до тебе самої. Йдеться про саму ту людину та її обставини. Кожен борсається у власних проблемах, які часом, так глибоко закорінені, що не всі й не завжди усвідомлюють, що відбувається! Це ніби перед якоюсь великою вечіркою вони запхнули свою переповнену смітницю — залишки тайської їжі в коробочках, напівзгнилі банани — оце все запхали в якусь шафу в підвалі й забули про неї. Вони збиралися викинути сміття після вечірки, але смітниця стояла там роки й роки по тому, заражаючи смородом весь будинок, усе їхнє життя, а вони навіть не спромоглися її знайти, не змогли згадати про неї. Люди дають тобі найкраще, що можуть. Часом це «найкраще» аж ТХНЕ.
Ти нічого не вдієш із тим, як інші ставляться до тебе чи що вони кажуть, але ти цілком здатна виснувати з цієї моєї про- повіді, що не варто нічого сприймати на свою адресу, люди ж бо не залізні. Чи допоможе це тобі трохи відсторонитися у взаєминах, трохи спокійніше реагувати, менше гніватися чи відчувати менший біль, коли хтось зривається на тобі? Чи коли хтось зовсім трішки лажає? Чи дозволиш ти цьому знанню захистити тебе від стріл та шпильок противного від природи родича? Як зміниться твоє життя, якщо ти почнеш перебирати відповідальність за свої реакції?
Бо саме в цьому ти маєш неподільну владу. Викинь із голови уявлення, буцім усі зумисне ставляться до тебе погано, і спостерігай, як злість та відчуження поступово розтануть. Це потребує часу та зусиль, але воно діє. Коли ти позбудешся тих емоцій, що стримують та обтяжують тебе, які шепочуть «ЗІ МНОЮ чинять жахливо», в тебе з’явиться більше любові
та співчуття.
Smiling

Isabel Allende "The Soul of a Woman"

В Изабель Альенде я влюбилась, когда услышала с ней интервью. Я смеялась прямо на улице, когда она рассказывала в интервью о своей женитьбе в 75 лет, я грустила вместе с ней над историей любви, о которой она написала в одной из своих последних книг - The long petal of the Sea. Сразу же после этого я прочла эту книгу, и мне она очень сильно понравилась, отзыв о ней я писала
здесь.
Изабель 78 лет, но выглядит она на 60 лет от силы. В чем секрет ее молодости, как она остается такой красивой и молодой - эти вопросы, не скрою,сильно меня интересовали. И Изабель взяла и ответила на все мои вопросы в своей последней книге "The Soul of a Woman".
"The Soul of a Woman" - это искренние и честные монологи Изабель с самой собой, ее рефлексии о прожитой жизни, истории об окружающих и окружавших ее людях, о ее надеждах и ожиданиях.
Ниже цитаты, которые меня не оставили равнодушной.



---
I didn’t know a soul. I was dressed like a hippie and was totally out of place, but she calmed me with just one sentence: “Here nobody knows more than you; we all improvise.” That reminded me of Uncle Ramón’s advice: Remember that everybody is more scared than you are.

---
Mae West, the black-and-white-movie diva, said that one is never too old to get younger. Love rejuvenates, there’s no doubt about that. I am enjoying a new love and maybe that’s why I feel as healthy and enthusiastic as if I were thirty years younger. In my case it’s an excess of endorphins, the happiness hormones. It seems that we all feel younger than our chronological years and are surprised when the calendar reminds us that another year or another decade has gone by. Time slips by quickly. I tend to forget my age so completely that I am baffled when I am offered a seat on the bus. I feel young because I can still roll on the floor with the dogs, sneak out for ice cream, remember what I had for breakfast, and make love laughing. But to be prudent, I don’t test my abilities and I quietly accept my limitations.

---
With age we suffer more losses; it’s only natural. We lose people, pets, places, and the unstoppable energy of youth.

---
I met Sophia (Loren) at the Olympic Winter Games in Italy in 2006 when we and six other women carried the Olympic flag through the stadium. Sophia stood out like a peacock among chickens. I couldn’t take my eyes off her. She had been the sex symbol of an era, and at seventy-something was still stunning. What is the secret of her invincible attraction and youth? In a TV interview she said the secret was happiness, and that all one can see, she owes to spaghetti. In another interview she added that the trick was to maintain good posture. “I am always straight and I don’t make old people noises, no panting, complaining, coughing, or shuffling.” Attitude is her mantra. I follow Sophia’s advice about posture, but not that nonsense about spaghetti. I tried it once and gained ten pounds.

---
In the past, adulthood arrived at twenty, middle age at forty, and old age at fifty. Today adolescence lasts until past thirty or forty, maturity comes around sixty, and old age starts at eighty. This is the baby boomers’ achievement. Over the last half century they have redefined many cultural aspects for their convenience.

---
I would like to have Sophia Loren’s full breasts and long legs, but if given a choice, I prefer the gifts of several good witches I know: purpose, compassion, and good humor.

---
“My biggest mistake was to retire. I was eighty but that’s just a number. I could have gone on working another ten years,” he told me once. I didn’t find it in me to remind him that at eighty he needed help to tie his shoes, but I agree that his slow downward slope began when he retired. This has strengthened my decision to be active forever and use every brain cell and soul spark so there will be nothing left when I go. I am not going to retire, I am going to renovate. I am not willing to be cautious. According to Julia Child, the celebrity chef, the secret of her longevity was red meat and gin. My excesses are different but, like Julia, I will not give them up. My mother used to say that the only regrets in our old age are the sins we didn’t commit and the things we didn’t buy.

---
Young people ask me often how is it to love at my age. They are amazed that I can still speak in full sentences, let alone fall in love. Well, it’s the same as falling in love at seventeen, as Violeta Parra wrote, but with a greater sense of urgency. Roger and I have only a few years ahead of us. Years sneak by quickly, on tiptoe, scoffing, and suddenly they give us a fright in the mirror or smack us on the back. Every minute is precious and we can’t waste it on misunderstanding, impatience, jealousy, pettiness, or the other silly stuff that soils relationships. In truth this formula can be applied at any age because it’s always the case that our days are limited. If I had lived this way before, maybe I would not have two divorces behind me.